Чоловік, жінка, діти до і після розлучення

СОДЕРЖАНИЕ:
1. Вагітна дружина та аліменти на утримання
2. Аліменти на непрацездатного чоловіка/дружину під час шлюбу
3. Чоловік, дружина, які мають право на утримання після розлучення
4. Право на утримання чоловіка/жінки, що є працездатним
5. Порядок виховання дитини батьком/матір’ю, що проживає окремо
6. Спір щодо участі у вихованні дитини батьком/матір’ю за участі суду
7. Визначення місця проживання дитини після розлучення
8. Способи утримання дитини після розлучення

Вагітна дружина та аліменти на утримання

Відповідно до статті 84 Сімейного кодексу, утримання дружини від чоловіка під час вагітності у юридичному тлумаченні – фактичний стан, з наявністю якого закон пов’язує правові наслідки.

Зокрема цей стан дружини дає їй право на утримання від чоловіка. Це означає, що вагітність є підставою для стягнення аліментів на користь дружини у сукупності з іншими обставинами, які відносяться до загальних умов, а саме можливість надавати дружині матеріальну допомогу. Цей стан жодним чином не пов’язаний з вагітністю чи неможливістю жінки працювати і не є предметом доказування цих обставин вагітної жінки.

Аліменти на непрацездатного чоловіка/дружину під час шлюбу

Загальні умови виплати аліментів на непрацездатного чоловіка/дружину визначені у частині 2 статті 75 Сімейного кодексу України:

непрацездатність чоловіка або дружини за віком (пенсійний, що регулюється Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»);

непрацездатність чоловіка або дружини за інвалідністю (особи з інвалідністю І, ІІ, III груп);

Закон чітко дає визначення «непрацездатного чоловіка або дружини»: це непрацездатність за віком, тобто пенсійний вік та непрацездатність за інвалідністю, а саме особи з інвалідністю І, ІІ, III груп.

Непрацездатність чоловіка або дружини, у разі потреби матеріального утримання. Право на аліменти для осіб з інвалідністю І та II груп ніколи і ніким не заперечувалося. Що стосується осіб з інвалідністю III групи, то визнання цієї категорії осіб непрацездатними завжди викликало тривалі наукові спори.

Чоловік або дружина з інвалідністю III групи частково зберігають працездатність, тому суд вправі враховувати це при визначенні розміру аліментів.

Умовою для виникнення права на аліменти є потреба у матеріальній допомозі непрацездатного чоловіка/дружини. Чоловік або дружина є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон, визначивши потребу в матеріальній допомозі як одну із умов виникнення утримання чоловіком або дружиною, не передбачає зрівняння матеріального стану дружини і чоловіка, і та обставина, що, наприклад, дружина вела господарство, а чоловік працював, і, відповідно, вони отримують різну за розміром пенсію, не є достатньою підставою для стягнення аліментів.

Крім того, наявність у непрацездатного чоловіка або дружини майна, само по собі також не може бути підставою для позбавлення його права на аліменти, крім випадків, коли це майно постійно приносить дохід.

Не може бути визнаний нужденним і той чоловік або дружина, який, незважаючи на незначну пенсію, має великий грошовий вклад в ощадкасі чи банку, отримав у спадщину нерухомість, має транспортні засоби.

І остання умова - це можливість чоловіка або дружини надавати таку матеріальну допомогу.

При визначенні матеріальних можливостей беруться до уваги: сімейний стан, наявність інших осіб - утриманців, яких необхідно утримувати за законом (непрацездатні батьки, діти) та характер і розмір його доходів.

Чоловік, дружина, які мають право на утримання після розлучення

Після розлучення чоловік або дружина має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розлучення або протягом одного року від дня розлучення і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Чоловік або дружина утримуються і тоді, коли він/вона стали особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо інвалідність була результатом протиправної поведінки колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Якщо на момент розлучення чоловік або дружина не досягли пенсійного віку і до його досягнення залишилося не більш як п’ять років, чоловік або дружина матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі чоловік та дружина проживали не менш як десять років.

Утримання чоловіка або дружини у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Не припиняє права чоловіка або дружини на утримання, яке виникло у дружини/чоловіка за час шлюбу (стаття 76 Сімейний кодекс України).

Право на утримання чоловіка/жінки, що є працездатним

Як виняток, закон надає можливість утримуватись працездатному чоловіку/дружині за умови розірвання шлюбу, якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, коли є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина можуть надавати матеріальну допомогу.

Утримання чоловіка або дружини у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. Тому разом з розірванням шлюбу необхідно пред’являти позов до чоловіка або дружини про стягнення аліментів.

Порядок виховання дитини батьком/матір’ю, що проживає окремо

За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Органи опіки та піклування відіграють важливу роль у захисті прав та інтересів учасників сімейних правовідносин.

Статтею 19 Сімейний кодекс України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.

Важливим є правило, встановлене частиною 3 статті 19 Сімейного кодексу про те, що звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

Порядок вирішення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини встановлений пункт 73 постанови Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини».

У разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один із батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розлучення (в разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини.

Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, у разі можливості - з іншими родичами дитини, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи щодо забезпечення проведення оцінки потреб батьків з метою встановлення здатності виконувати обов’язки щодо виховання дитини та догляду за нею.

До уваги беруться ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, однак воно може бути оскаржене у суді на підставі конституційного положення про право на оскарження в суді рішень органів державної влади (частина 1 стаття 55 Конституції України).

Спір щодо участі у вихованні дитини батьком/матір’ю за участі суду

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина після розірвання шлюбу, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування після розірвання шлюбу.

Визначення місця проживання дитини після розлучення

Згідно з українськими традиціями виховання дітей дитина зазвичай проживає з обома батьками і така організація виховання якнайкраще відповідає інтересам дитини.

Проте за різних обставин батьки дитини можуть проживати окремо, зокрема, з огляду на батьків. У такій ситуації батьки можуть домовитися про місце проживання дитини після розірвання шлюбу(в тому числі й шляхом укладення договору).

Ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу не зобов’язує батьків отримувати згоду дитини на визначення її місця проживання, хоча згідно з ч. 1 статті 171 Сімейного кодексу, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору щодо її місця проживання після розлучення (частина 2 стаття 171 Сімейний кодекс України).

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Видається, що у разі виникнення спору між батьками щодо місця проживання дитини, яка досягла десяти років і до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, слід звертати особливу увагу на те, з ким із батьків бажає проживати дитина.

Наведене положення викладене також у пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Якщо батьки проживають окремо у зв’язку з розірванням шлюбу, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Ця норма Сімейного кодексу України узгоджується з ч. 2 статті 29 Цивільного кодексу, яка наділяє фізичну особу, яка досягла чотирнадцяти років, правом вільно обирати собі місце проживання.

Способи утримання дитини після розлучення

Способи виконання обов’язку утримувати дитину після розлучення визначаються за домовленістю між ними.

Обов’язок з утримання дитини може бути виконаний добровільно, зокрема, надавати дитині утримання в грошовій та (або) натуральній формі, можна подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів.

Крім того, після розірвання шлюбу, батьки можуть домовитися між собою про укладення аліментного договору. У разі невиконання такого обов’язку в добровільному порядку аліменти можуть стягуватися на утримання дитини у примусовому порядку.

Так, відповідно до ч. 2 статті 109 Сімейного кодексу, договір між колишніми чоловіком та дружиною про розмір аліментів на дитину, складений після розлучення має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Корисні матеріали:

Ключові запити сайту rastorzhenie-braka.com.ua: причини розлучення, методи виховання дітей у наш час, виховання дітей, рекомендації для матері яка одна виховує дитину, розлучення причини періодизація наслідки, навіщо дітям потрібні дорослі, поради дітям від батьків, позовна заява про розлучення з неповнолітніми дітьми, розлучення онлайн, розлучення через РАЦС, заява про розлучення без присутності зразок, підстави розірвання шлюбу, розлучення в судовому порядку, розлучення за заявою одного з подружжя, як подати заяву на розлучення онлайн.

Послуги адвоката

Послуги юриста

Корисна інформація